17 грудня відбувся семінар вчителів історії на тему: "Формування громадянської позиції в учнів на уроках історії". Учні 11-А класу провели разом з вчителями Круглий стіл "Агресія Росії проти України: причини протистояння та шляхи його подолання".
Активну участь в обговорені взяли учні: Ярошенко М.В., Даниленко С.О., Савченко В.В., Салатко Б.В., Журавель М.Ю., Швець К.А., Шкіро І.О., Буцька Д.В., Андрієнко В.В., Клевака Г.Л., Мусійчук Б.І., Качан А.В., Герцун А.А., Савченко В.С., Чередніченко А.М.;
Вчителі: Руденко Л.М., Чиженко С.П.
Відео та музичний супровід підготував Лучко В.С.

Моє покликання - вчити

Складна робота вчителя: у його праці потрібне гаряче серце. Він керівник без претензій на владу, друг без панібратства, порадник без нотацій, він вершина куди піднімає і свого вихованця, щоб разом подивитися на світ дитячими очима. Він – це людина, яка вміщує в собі душу дитини, серце – підлітка, максималізм юнака. 

Мої учні - мій сад. Я хочу щоб вони виросли стійкими до засухи, не боялися морозів, родили багато і щедро. Я хочу щоб біля них завжди були небайдужі вчителі та вихователі. 

Саме так, байдужим не місце в дитячому середовищі, тим більше людям, які розучились сміятись, бігати по калюжах, радіти першому снігу, людям, які забули що таке перше кохання, якими гіркими бувають сльози відчаю, як боляче щемить серце, коли тебе зраджує той, хто ще вчора був другом.

Мені дуже пощастило в цьому далекому-далекому учнівському житті. Я не мала біля себе байдужих вчителів. вони всі переймалися нами, малими дітьми із Заріччя, Башлика, Кадлубиці: витягали з болота, яке звалося «дорога до школи», із заметів снігу, проводили додому, коли сутінки опускалися на темні поля. Вони були своїми серед наших бабів, дідів, мам і батьків. Танцювали і співали разом з ними на весіллях, родинах, хрестинах, валькували горища, місили глину на толоках. Дорогі мої, вони завжди були з нами справжніми, подавали приклад, адже пережили війну, голод 1947 року, відбудовували Донбас і Дніпрогес, міста, села, вивчились і стали навчати нас.

Я давно в школі, маю чималий досвід класного керівництва, свою роботу намагаюсь будувати на рівні сучасної педагогіки, враховувати, удосконалювати відомі ідеї, методики, теорії. Я намагаюсь творчо переосмислити і використати досвід великих педагогів В. Сухомлинського, Я. Каменського, М. Амонашвілі, М. Стельмаховича, але час від часу згадую вчителів із далекого мого дитинства і намагаюсь рівнятись на них.

Саме тому, коли мені доручили черговий 5 клас, стала працювати над реалізацією проблемного завдання: виховувати в учнях ціннісне ставлення до сім’ї, родини, людей. Свою діяльність будувала на принципах педагогіки співробітництва, практикуючи довірливі відносини, повагу, індивідуальний підхід, співтворчість та співпрацю учнів, вчителів, батьків. Серед останніх, до речі, багато моїх вихованців минулих років. Формуючи учнівський та батьківський колектив, використовувала як традиційні, так і нові форми роботи з батьками: батьківські збори, батьківський лекторій, учнівсько-батьківські походи, учнівсько-батьківські свята, відкриті уроки для батьків, індивідуальну роботу з батьками, диспути, консультації.

У моєму класі така міцна співпраця вчителів та батьків виявилась необхідною. Четверо дітей за півроку втратили мам. Сльози, горе, один починає плакати – плаче весь клас. Це ще більше об’єднало всіх хто мав відношення до дитячого колективу. Ми виробили спільну тактику – почали працювати над розвитком у дітей уміння пристосовуватись до різних життєвих ситуацій, конструктивно впливати на них. Це було не легко, ми разом вчилися радіти простим речам. Допомагали екскурсії в природу, спільні свята з нагоди днів народжень, власні творчі проекти: казки, вистави. Батьки допомагали в усьому: шили костюми, випікали солодощі, оплачували екскурсії, одягали до школи, шукали теплі куртки, взуття, на зиму, купували шкільне приладдя. Ми разом формували позитивні емоції на здоровий спосіб життя, виховували негативне ставлення до шкідливих звичок, вчили поважати себе, як унікальних, неповторних, найкращих. Крок за кроком і розцвіла у класі «Квітка любові» - це доброзичливість, чуйність, відчуття власної гідності, співчуття, людяність, мудрість.

Дітям дуже потрібні були успіхи і перемоги, вони перестали плакати, але повноцінної соціалізації в шкільне життя ще не було. Саме тоді прийшов час вирощувати «Квітку громадянської активності»:

-         формувати почуття любові до свого народу, держави;

-         гордість за свій народ, його культуру, духовні надбання;

-         патріотизм, бажання працювати і боротися за свою державу;

-         виробляти активну життєву позицію, співробітництво.

В цьому мені дуже допомагала створена в школі система національно-патріотичного виховання і чутлива реакція батьків на потреби класу. Козацький вишкіл потребує певної форми: батьки забезпечували форму, випікали смаколики, варили разом з дітьми куліші, борщі, ліпили вареники, розводили вогнище, а головне – вболівали за них. Прийшли до нас і успіх і перемоги. Ми вивчали історію козацтва, співали пісні, які прославляли наше минуле, одягала вишиванки, милувалися рушниками, читали вірші українських поетів – для дітей все це було рідним, звичайним, своїм. Вони виростали не манкрутами, а українцями. Я ще раз і ще раз переконувалась в тому, що навчити дитину може той, хто добре знає те, чому навчає, а виховувати тільки той, хто має чисту душу і чисте серце.

Прийшов 2013 рік. Він підготував нам нові випробування, але те що нас не зламає, зробить нас сильнішими. Євромайдан, Революція гідності – ми кожної хвилини обмінювалися почутим і побаченим, страждали від втрат і вірили в краще.

В ці дні школа стала для моїх учнів осередком становлення громадянина – патріота. Виховні заходи проведені в той важкий період позиціонували майдан, як форму небаченого дотепер у світовій історії мирного протесту українців у відповідь на порушення базових прав людини і громадянина з боку політичного режиму в країні. Анексія Криму Росією, сепаратиський марш на Сході, вторгнення на Донбас російських агресорів змінило ставлення до сусіда, який вдавав із себе брата.

Ми збирали та поширювали інформацію про героїчні вчинки українських військовослужбовців, бійців добровольчих батальйонів, волонтерів та інших громадян, які зробили значний внесок у зміцнення обороноздатності України.

Учні класу стали активними учасниками міських акцій: «Ліки замість квітів», «Аптечка для воїні», «Святий Миколай їде в АТО», «Теплі речі для воїнів АТО».

На весні 2015 року учні мого класу – «Степові Яструби» представили нашу школу на міських змаганнях «Сокіл (Джура)», вибороли перше місце і гідно представили місто на обласних змаганнях у селі П’ятихатки Обухівського району.

На цих змаганнях я переконалася в тому, що мої учні виросли, вони стали сильними, мужніми, зосередженими, рішучими, вони завоювали три призових місця у жорстокій на напруженій боротьбі з добре підготовленими, загартованими суперниками. Ми примусили організаторів обласних змагань і команди інших міст, районів поважати Фастів.

Спостерігаючи за тим, як змінювались мої учні, якими свідомими стали їх вчинки, я розумію, що «Квітка громадянської активності» виросла, проте ще не час зупинятися. У ці складні дні військового протистояння, політичної нестабільності, під вибухи і автоматні черги, ми будемо й повинні працювати ще наполегливіше, щоб виховати молоде покоління патріотів України.